|
ПРОЕКТ
Міністерство освіти і науки України
Академія педагогічних наук України
НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА РОЗВИТКУ ОСВІТИ УКРАЇНИ
У XXI СТОЛІТТІ
Вступ [ на початок сторінки ]
Освіта - стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації й держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людиноємна сфера суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Вона є засобом відтворення й нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина, дієвим чинником модернізації суспільства, зміцнення авторитету держави на міжнародній арені.
За роки незалежності в Україні визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі на основі прийнятої Урядом Програми "Освіта. Україна XXI століття".
Разом з тим темпи і глибина перетворень не задовольняють повною мірою потреби суспільства, держави й особистості. Актуальною є проблема доступності для всіх громадян якісної освіти. Недостатнім є фінансування галузі. Потребує приведення до стандартів освіта у сільській місцевості. Не створено належних умов для навчання обдарованих дітей та молоді з особливими потребами. Потребує оновлення зміст освіти, необхідно розширити матеріальну базу і кадрове забезпечення. Гостро стоїть питання комп'ютеризації навчально-виховних закладів.
XXI століття висуває до освіти нові вимоги. Провідні держави світу освоюють стратегію сталого людського розвитку. Людство помітно змінює орієнтації у бік демократії, піднесення авторитету особистості, культури миру, толерантності й ринкових відносин, утверджує їх як пріоритети нової світової динаміки. Нагальною потребою і передумовою прогресивного поступу людства є подолання згубних наслідків технократизму і неконтрольованого науково-технічного прогресу. Життя в умовах демократії, ринку, новітніх інформаційних технологій стає невідворотною перспективою. Все це робить своєрідний виклик освіті, зумовлює потребу її радикальної модернізації.
В Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального розвитку освіти і науки, фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сутнісних сил особистості, які забезпечують її самоствердження і самореалізацію.
Розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, поліпшення людського життя, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій.
Національна доктрина розвитку освіти України є державним документом, який визначає стратегію і основні напрями її розвитку у XXI столітті.
Мета, пріоритети і принципи розвитку освіти [ на початок сторінки ]
Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.
Система освіти має забезпечувати:
- формування особистості, професіонала-патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у XXI столітті;
- збереження і продовження української культурно-історичної традиції, виховання шанобливого ставлення до державних святинь, української мови і культури, історії і культури народів, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних відносин;
- виховання людини демократичного світогляду і культури, яка дотримується прав і свобод особистості, з повагою ставиться до традицій народів і культур світу, національного, релігійного, мовного вибору особистості, виховання культури миру і міжособистісних відносин;
- формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу і сучасного світогляду, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання;
- розвиток у дітей і молоді творчих здібностей, підтримку обдарованих дітей і молоді, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;
- виховання здорового способу життя, розвиток дитячого і юнацького спорту;
- формування трудової і моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської та професійної позицій; навчання основних принципів побудови професійної кар'єри і навичок поведінки у сім'ї, колективі й суспільстві, системі соціальних відносин і, особливо, на ринку праці;
- підготовку людей високої освіченості й культури, кваліфікованих спеціалістів, здатних то творчої праці, професійного розвитку, мобільності в освоєнні та впровадженні новітніх наукомістких і інформаційних технологій;
- екологічне, етичне та естетичне виховання й формування високої гуманістичної культури особистості, здатності протидіяти проявам бездуховності;
- організацію навчально-виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки, педагогічної теорії, соціальної практики, техніки і технології; наступність рівнів освіти і неперервність навчання; створення та впровадження інформаційних технологій навчання;
- різноманітність типів і видів закладів освіти, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання й виховання; академічну мобільність вчителів і викладачів, учнів і студентів;
- підтримку професійного зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів;
Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:
- особистісна орієнтація освіти;
- створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;
- удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;
- розвиток україномовного освітнього і культурного простору;
- забезпечення освітніх запитів національних меншин;
- формування національних та загальнолюдських цінностей;
- формування через освіту здорового способу життя;
- забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу;
- впровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;
- створення індустрії навчальних засобів;
- створення ринку освітніх послуг;
- інтеграція української освіти у європейський та світовий освітній простір;
- гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;
- використання наукових результатів як бази і змісту навчання.
Національний характер освіти [ на початок сторінки ]
Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську політичну націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу.
Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови і культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості і разом з тим сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу. Українська освіта має гуманістичний характер. Вона не допускає поширення шовіністичних, расистських та інших антигуманних ідей та поглядів.
Однаковий доступ до якісної освіти [ на початок сторінки ]
Однаковий доступ до якісної освіти забезпечується для всіх громадян України, незалежно від національності, статі, соціального походження і майнового стану, ставлення до релігії, місця проживання та стану здоров'я.
Реалізація цього права передбачає чіткість, прозорість, наступність системи освіти всіх рівнів, її чутливість до демографічних, соціальних, економічних змін. Освітня мережа підпорядкована задоволенню широкого діапазону індивідуальних освітніх потреб кожної людини відповідно до її здібностей, а також цільових груп за соціальними, національними, територіальними чинниками. Усі види дискримінації в здобутті освіти заборонені. Неприпустимі в системі освіти протекціонізм, корупція та хабарництво. Держава, органи управління та навчальні заклади разом із громадськістю забезпечують організацію та проведення профілактичних заходів для викорінення негативних явищ та їх проявів у системі освіти.
Модернізація системи освіти спрямована на забезпечення її якості відповідно до найновіших досягнень вітчизняної і світової науки, культури і соціальної практики.
Якість освіти є національним пріоритетом і передумовою виконання міжнародних норм і національного законодавства щодо реалізації прав громадян на отримання освіти.
Забезпеченню якості освіти підпорядковані матеріальні, фінансові, кадрові й науково-методичні ресурси суспільства, державна політика в галузі освіти. Висока якість освіти передбачає органічний взаємозв'язок освіти і науки, педагогічної теорії й практики.
Критерії і показники якості визначаються національними освітніми стандартами.
Держава здійснює перманентний моніторинг якості освіти, забезпечує його прозорість, сприяє розвиткові громадського контролю. Однаковий доступ до освіти забезпечується:
У дошкільній підготовці:
- безоплатністю навчання і виховання;
- дотаціями держави на утримання дітей у дошкільних закладах;
- широкою і різноманітною мережею дошкільних закладів і навчальних комплексів (загальними, з профільними групами різного спрямування, компенсуючими та комбінованими; групами короткочасного перебування, прогулянковими, оздоровчими тощо) різних форм власності;
- охопленням усіх дітей, незалежно від місця проживання, різними формами медичного догляду і безоплатної підготовки до школи;
- створенням системи підтримки молодих сімей.
У загальній середній освіті:
- обов'язковістю і безоплатністю здобуття повної загальної середньої освіти в обсягах національного стандарту;
- збереженням і розвитком єдиного освітнього простору;
- оптимізацією структури освітньої мережі, створенням умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання;
- відповідальністю сім'ї, органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов'язковості навчання;
- адресною допомогою соціально незахищеним і обдарованим дітям;
- вирівнюванням умов одержання якісної середньої освіти.
В освіті дітей з особливими потребами:
- доступністю, безоплатністю освіти в державних і комунальних навчальних закладах для дітей з особливими потребами відповідно до їхнього здоров'я;
- своєчасним виявленням і діагностикою дітей з особливостями психофізичного розвитку, врахуванням цих даних у структурі мережі закладів корекційної і реабілітаційної допомоги, в тому числі і в умовах сім'ї;
- забезпеченням варіативності здобуття базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей;
- створенням системи допомоги батькам у догляді, навчанні й вихованні дітей з особливостями психофізичного розвитку;
- розгортанням регіональної мережі навчально-реабілітаційних, соціально-реабілітаційних центрів та інших закладів не лише для дітей, а й дорослих з особливостями психофізичного розвитку.
У позашкільній освіті:
- створенням цілісної багаторівневої системи позашкільних закладів різних типів і форм власності для забезпечення розвитку здібностей, талантів та обдаровань дітей і молоді, задоволенням їхніх інтересів і запитів, а також задоволенням потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, дозвільно-розважальних послугах;
- оновленням змісту й методичного забезпечення на засадах диференціації та заохочення творчої активності дітей і молоді, мотивації до самовдосконалення, саморозвитку;
- індивідуалізацією навчання обдарованої учнівської й студентської молоді, його безоплатністю у державних і комунальних позашкільних закладах;
- встановленням гарантованих державою нормативів, які визначають умови фінансування та ефективної діяльності й розвитку позашкільних закладів різних типів і форм власності;
- створенням системи підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів для позашкільної освіти.
У професійно-технічній освіті:
- безоплатністю професійної освіти на конкурсній основі;
- розвитком мережі навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;
- поєднанням професійної та повної загальної середньої освіти;
- впровадженням механізмів адресної державної підтримки учнів з числа сиріт, інвалідів, малозабезпечених сімей;
- участю роботодавців у забезпеченні функціонування й розвитку професійно-технічної освіти;
- оновленням матеріально-технічної бази та впровадженням інформаційних технологій.
У вищій освіті:
- безоплатністю освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних закладах;
- створенням правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб;
- встановленням та реалізацією нових нормативів матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальних закладів;
- розширенням можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування;
- створенням умов для одержання вищої освіти дітьми-сиротами, інвалідами;
- забезпеченням високої якості вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці за рахунок інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, впровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання, модернізації навчально-лабораторної бази;
- створенням однакових умов для здобуття вищої освіти представниками різних регіонів держави;
- дотриманням принципу демократичності та гласності у формуванні контингенту студентів шляхом використання центрів об'єктивного тестування, ефективної організації навчально-виховного процесу та побудови стосунків між студентами та викладачами на принципах толерантності й партнерства;
- створенням ефективної системи інформування громадськості, майбутніх студентів, батьків про можливості одержання вищої освіти;
- створенням системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці;
- інтеграцією освіти, науки і виробництва.
Неперервність освіти - освіта впродовж життя [ на початок сторінки ]
Державна політика у галузі освіти, навчання та зайнятості здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку неперервної освіти - освіти впродовж життя - відповідно до соціально-економічних, технологічних та соціокультурних змін. Неперервна освіта реалізується через:
- забезпечення наступності змісту та координації освітньо-виховної діяльності на різних ступенях освіти, які функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку осіб для можливого переходу до наступних ступенів;
- формування потреби й здатності до самонавчання відповідно до інтелектуальних можливостей особистості;
- оптимізацію системи перепідготовки працівників і підвищення їхньої кваліфікації;
- створення інтегрованих навчальних планів та програм;
- зв'язок між середньою загальноосвітньою, професійно-технічною, вищою школою та закладами післядипломної освіти;
- формування й розвиток навчально-науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців.
Держава здійснює прогноз та відповідні розрахунки обсягів і напрямів професійної підготовки, створює умови для професійного навчання безробітних з урахуванням змін на ринку праці.
Освіта і наука [ на початок сторінки ]
Єдність освіти і науки є провідним принципом державної освітньої політики. Реалізація цього принципу передбачає:
- забезпечення достатнього обсягу фінансування науки;
- фундаменталізацію освіти, посилення уваги до дисциплін, що визначають стратегічні напрями прогресу цивілізації;
- концентрацію сил і ресурсів на підготовці молодих науковців-дослідників як на пріоритетній стратегічній меті освіти;
- поглиблення співпраці й кооперації закладів освіти і науки;
- створення науково-інформаційного поля для дітей, молоді і всього активного населення, використання для цього можливостей нових комунікаційно-інформаційних засобів;
- інтенсифікацію наукових досліджень у вищих закладах освіти, підтримку і стимулювання здібної молоді;
- технологічну підготовку молоді і студентів;
- формування змісту освіти на основі новітніх наукових і технологічних досягнень.
Управління освітою [ на початок сторінки ]
Реформування галузі передбачає модернізацію управління освітою. Нагальним завданням є пошук нових, відкритих і демократичних моделей управління галуззю. Ця діяльність є органічною складовою адміністративної реформи.
Нова система управління сферою освіти утверджується як державно-громадська. Вона має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономності навчальних закладів, конкурентності освітніх послуг, орієнтації освіти не на відтворення, а на розвиток.
Першочерговими є налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного і прогностичного супроводу управлінських рішень, подолання фрагментарності статистики, підготовка всебічної інформації з опорою на соціологічні дослідження (зміни в освітніх потребах різних прошарків населення і регіонів, моніторинг якості освіти, оцінювання ситуації споживачами освітніх послуг, динаміка соціокультурних орієнтацій учасників навчально-виховного процесу, мобільність світоглядних очікувань і установок відповідно до загальної соціокультурної динаміки у країні і світі).
Нова модель управління є відкритою і демократичною. У ній органічно поєднуються засоби державного впливу з громадським управлінням. Відкритість системи передбачає розширення управлінських можливостей громадської думки, меншу залежність управління від впливу конкретних посадових осіб. Вона змінює навантаження, функції, структуру й стиль центрального і регіонального управління освітою: контроль і пряме втручання у навчальний процес мають поступитися місцем гнучкості, дієвості рішень, науково-методичним, прогностичним, експертним, інформаційним та іншим функціям.
Модернізація управління галуззю передбачає:
- оптимізацію організаційно-управлінських структур;
- зміни в технології реалізації управлінських функцій;
- впровадження інформативно-управлінських, комп'ютерних технологій;
- ефективний перерозподіл функцій і повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоуправління;
- впровадження нової етики управління - партнерський, рівноправний стиль відносин, відмова від декларативного спілкування та дріб'язкової опіки;
- зміну форм і методів контролю, націленість на допоміжний, випереджувальний контроль, підвищення його компетентності, зміщення акцентів на кінцевий результат;
- створення центральних і регіональних систем моніторингу якості освітніх послуг;
- демократизацію призначення керівників навчальних закладів;
- удосконалення процедури ліцензування, атестації та акредитації закладів освіти;
- підготовку й перепідготовку управлінців усіх рівнів, лідерів в освіті;
- активне залучення до управлінської діяльності талановитої молоді.
Фінансування системи освіти [ на початок сторінки ]
Система фінансового забезпечення освіти має створити стабільні передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою формування високого освітнього рівня української нації. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію таких завдань:
- формування багатоканальної системи фінансового забезпечення освіти;
- визначення фінансування освіти як пріоритетного напряму державних видатків;
- всебічне стимулювання інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток освіти та оплати освітніх послуг;
- створення сучасної системи оплати праці в освіті на основі визнання особливого статусу вчителя і викладача;
- визначення пріоритетних напрямів фінансування освіти і концентрація в них фінансових ресурсів;
- забезпечення ефективності використання коштів на функціонування й розвиток освіти.
Обсяг фінансування освіти і науки має задовольняти потреби суспільства і особистості у якісній освіті.
Ефективність використання фінансових ресурсів, спрямованих в освіту, забезпечується на основі встановлення та неухильного дотримання базових принципів її фінансування:
- чітким розмежуванням використання бюджетного та позабюджетного фінансування діяльності закладів освіти;
- встановленням державних нормативів видатків на особу, яка навчається, введенням прямої залежності між обсягами фінансування та рівнем освітніх послуг, що надаються конкретним закладом;
- забезпеченням підзвітності та прозорості у використанні коштів на фінансування освіти;
- виділенням бюджетних асигнувань на конкурсній основі для закладів освіти, заснованих на недержавній формі власності, виходячи з критеріїв якості освітніх послуг;
- здійсненням економічної діяльності закладів освіти на засадах неприбутковості.
Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:
- кошти державного та місцевих бюджетів;
- кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів;
- спонсорські і доброчинні внески та пожертвування;
- кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо.
Фінансування освіти за рахунок цих джерел може здійснюватися такими методами:
- кошторисне фінансування закладів освіти;
- бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);
- індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;
- спеціальні кредити для здобуття освіти;
- отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;
- отримання додаткових доходів від різноманітних послуг неосвітнього характеру.
Важливим джерелом фінансового забезпечення галузі є організація економічної діяльності закладів освіти.
У системі дошкільної освіти це здійснюється за рахунок платних послуг на основі неприбуткової діяльності дошкільних закладів. Бюджетні асигнування виділяються у вигляді цільових субсидій окремим сім'ям на оплату перебування їхніх дітей у дошкільних закладах. Загальну середню освіту фінансує держава і водночас використовуються всі можливості недержавного сектору. Плата з фізичних осіб може братися тільки за надання додаткових освітніх послуг (понад базовий навчальний план). Надходження додаткових коштів на обсяги бюджетного фінансування не впливає. Професійно-технічна освіта фінансується за рахунок коштів державного бюджету та коштів фізичних і юридичних осіб. У майбутньому частка коштів підприємств, для яких готуються кадри, повинна бути суттєво збільшена. Вища та післядипломна освіта фінансуються, виходячи як із суспільних, так і з індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються через державне замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах. В основі фінансування - суспільно необхідні витрати на підготовку фахівця у формі національних нормативів, зокрема соціальної підтримки учнів і студентів (стипендії та інша допомога відповідно до розміру прожиткового мінімуму, пільги на транспорт, культурний розвиток та ін.). Особливі й індивідуальні потреби забезпечуються за рахунок платного навчання з використанням різноманітних джерел:
- плата юридичних і фізичних осіб (із звільненням її від усіх видів оподаткування);
- державні стипендії найбільш обдарованим і талановитим дітям, батьки яких не можуть оплатити навчання;
- стипендії і гранти різноманітних громадських, у тому числі міжнародних фондів та організацій;
- кредити комерційних банків та інших кредитних установ кредитоспроможним громадянам;
- державні (муніципальні) безвідсоткові кредити на навчання;
- оплата за рахунок різноманітних накопичувальних систем, у тому числі на основі впровадження спеціальних видів особового страхування.
Важливим додатковим джерелом фінансового забезпечення вищої освіти є ширше залучення на навчання іноземців. Для цього необхідно удосконалити правову й нормативну базу, розвинути інфраструктуру, підвищити якість дипломів.
Основними заходами поетапного впровадження нової політики фінансування освіти є:
- зміна технології формування бюджету системи освіти;
- зміна структури витрат та послуг освіти;
- удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування бюджетних коштів;
- створення стандартів інфраструктурного забезпечення закладів освіти;
- розробка й впровадження диференційованих нормативів витрат на діяльність закладів освіти;
- широке впровадження процедури змішаного фінансування інноваційних проектів у сфері освіти, зокрема відпрацювання механізмів пільгового оподаткування доходів фізичних осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання;
- створення правового підґрунтя для приватного фінансування діяльності закладів освіти;
- проведення регіональними державними адміністраціями постійного моніторингу ефективності інвестицій у заклади освіти;
- впровадження технології спільного державного й громадського контролю формування бюджетів і використання коштів закладів освіти.
Педагогічні та науково-педагогічні кадри [ на початок сторінки ]
Підготовка педагогічних працівників є центральним завданням модернізації освіти, провідним принципом державної освітньої політики. Для підтримки педагогічних і науково-педагогічних працівників, підвищення їхньої відповідальності за якість навчання дітей і молоді держава забезпечує:
- розробку й вдосконалення нормативно-правової бази професійної діяльності вчителя (педагогічного працівника) та його соціального захисту;
- прогнозування державних потреб у педагогічних і науково-педагогічних кадрах;
- створення конкурентоспроможної й гнучкої системи навчальних закладів і програм для підготовки педагогічних кадрів;
- розробку і впровадження державних стандартів педагогічної освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів (бакалавр, спеціаліст, магістр);
- створення нового покоління навчально-методичної літератури для вищих педагогічних закладів освіти з психолого-педагогічних і методичних навчальних дисциплін та навчально-методичних комплектів для вчителів;
- впровадження системи цільового державного фінансування підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів та їхнього професійного вдосконалення;
- удосконалення системи морального стимулювання професійного росту педагогів і науковців.
Державна політика у галузі підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів спрямовується на вдосконалення професійного відбору та підготовки молоді, створення необхідних умов для формування готовності до вибору педагогічної професії та системи професійного відбору молоді до вищих навчальних закладів.
Держава забезпечує умови для підвищення престижу й соціального статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників, умови їхнього професійного і культурного зростання.
Соціальне забезпечення учасників навчального процесу [ на початок сторінки ]
Дітям і молоді, які навчаються у закладах освіти, гарантується:
- захист життя, збереження здоров'я, фізичне виховання;
- адресне надання академічних і соціальних стипендій, а також законодавчо визначеної допомоги;
- сприяння працевлаштуванню випускників.
Держава створює рівні можливості доступу до всіх форм і рівнів освіти кожній особистості, незалежно від місця проживання, етнічно-національного походження, конфесійної належності, ідейно-політичних переконань. Державна політика у галузі освіти спрямована на розширення системи кредитування навчання студентів, особливо із малозабезпечених сімей, заохочення спонсорства.
Держава гарантує соціальне забезпечення й захист працівників освіти шляхом підвищення соціальних витрат на систему освіти, заробітної плати і стипендії, проведення активної соціальної політики.
Бюджетні ресурси концентруються на вирішенні першочергових соціальних завдань: заробітна плата науково-педагогічних і педагогічних працівників, стипендії, соціальна підтримка студентів, пенсії працівникам освіти.
Держава розроблює й втілює програму поетапного підвищення соціальних гарантій на довгострокову перспективу, особливо для молоді та пенсіонерів системи освіти.
Середні посадові оклади педагогічних працівників встановлюються на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості з аналогічною освітньо-професійною кваліфікацією, а науково-педагогічних працівників - на вдвічі вищому рівні.
Держава гарантує педагогічним і науково-педагогічним працівникам:
- безплатні медичні огляди;
- забезпечення соціального страхування;
- надання пільгових кредитів на придбання чи будівництво житла;
- забезпечення безплатним користуванням житлом з опаленням і освітленням педагогічних працівників, які працюють у сільській місцевості;
- компенсації витрат за проїзд до місця роботи і додому;
- можливості виходу на пенсію за вислугу років згідно з чинним законодавством.
Держава гарантує посилення уваги до охорони здоров'я, забезпечення житлом, побутових умов професорсько-викладацького складу та вчителів, здоров'я, харчування, фізичного, інтелектуального й морального розвитку дітей, учнів і студентів.
Працівникам системи освіти гарантується належний рівень пенсійного забезпечення. Це здійснюється шляхом створення галузевої професійно-пенсійної системи; підвищення пенсій за віком, педагогічним стажем, кваліфікацією.
Педагогічним працівникам, які мають 25-річний педагогічний стаж, надається право замість пенсії отримувати надбавку за стаж роботи при продовженні ними педагогічної діяльності.
Здоров'я нації через освіту [ на початок сторінки ]
Пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточуючих як до найвищих суспільних і індивідуальних цінностей. Це здійснюється шляхом розвитку ефективної валеологічної освіти, медико-санітарного просвітництва, активних форм формування, збереження й зміцнення індивідуального здоров'я, зокрема засобами фізичного виховання, розвитку фізичної культури й спорту вчителів і викладачів, учнів і студентів.
Держава сприяє розгортанню наукових досліджень та нових практичних розробок з проблем стану здоров'я і організації медичної допомоги дітям, учням і студентам; розвитку системи медичного огляду працівників освіти, дітей та студентів; вихованню здорового способу життя та культури поведінки особистості.
Розвиток фізичної культури і спорту є одним з головних принципів організації навчально-виховного процесу, показником його відповідності стратегії національних інтересів.
Мовна стратегія в освіті [ на початок сторінки ]
Освіта забезпечує вільне володіння державною, рідною і кількома іноземними мовами.
Реалізація мовної стратегії здійснюється комплексним і послідовним запровадженням адміністративних, науково-методичних, роз'яснювально-пропагандистських заходів.
Виданню підручників та навчальних посібників українською мовою та мовами національних меншин надається першочергове фінансове забезпечення.
Освіта реалізує право національних меншин на задоволення своїх освітніх потреб рідною мовою, збереження й розвиток етнокультури, її підтримку та захист державою. У навчальних закладах з мовами національних меншин створюються умови для належного оволодіння державною мовою.
Інформаційні технології в освіті [ на початок сторінки ]
Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційних технологій, які забезпечують доступ до мережі високоякісних баз даних, розширюють можливості учнів до сприйняття складної інформації. Це здійснюється шляхом побудови індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності, залежно від конкретних потреб, використання можливостей Інтернету, впровадження дистанційного навчання, випуску електронних підручників.
Держава підтримує застосування комп'ютерних технологій в системі оцінювання знань студентів, сприяє забезпеченню навчальних закладів комп'ютерами, побудові міжвузівських глобальних інформаційно-освітніх мереж.
Зв'язок освіти з розвитком громадянського суспільства [ на початок сторінки ]
Держава забезпечує становлення демократичної системи навчання й виховання, сприяє налагодженню зв'язків між освітою й суспільством, посиленню ролі органів громадського самоврядування.
Політика у галузі освіти спрямована на активізацію участі професійних і громадських організацій у плануванні економічної, навчально-виховної, методичної роботи закладів освіти, прогнозуванні їхнього розвитку, експертній оцінці якості навчання та організації виховання.
Держава сприяє активізації діяльності батьківської громадськості, опікунських рад, різноманітних фондів та меценатів.
Міжнародна співпраця та інтеграція у сфері освіти [ на початок сторінки ]
Стратегічним завданням державної освітньої політики є конкурентний вихід української освіти на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародної співпраці, розширення участі навчальних закладів, педагогів і вчителів, учнів, студентів і науковців у проектах міжнародних освітніх організацій та співтовариств.
Держава сприяє розвитку співпраці закладів освіти на дво- і багатосторонній основі із зарубіжними освітянськими фондами, міжурядовими і неурядовими міжнародними організаціями та установами (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ЄС, Радою Європи), Світовим банком, іншими міжнародними донорами.
Інтеграція освіти України у міжнародний освітній простір базується на таких головних принципах:
- пріоритеті національних інтересів;
- збереженні й розвитку інтелектуального потенціалу нації;
- миротворча, людино- і культуротворча спрямованість міжнародної співпраці;
- орієнтація на національні, загальнолюдські фундаментальні цінності;
- розвивальний, системний і взаємовигідний характер співпраці;
- толерантність в оцінюванні й сприйнятті будь-якої зарубіжної системи освіти.
Основні шляхи освоєння й використання зарубіжного освітянського досвіду:
- переклад та публікація кращої зарубіжної наукової і навчальної літератури;
- проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів; участь українських науковців, педагогів та вчителів у відповідних заходах за кордоном;
- здійснення спільних наукових досліджень, співпраця з міжнародними фондами;
- усі форми освітніх обмінів, стажування й навчання;
- запрошення відомих західних науковців та педагогів для читання лекцій у закладах освіти України;
- стажування українських науковців, педагогів та вчителів у навчальних закладах за кордоном;
- обмін учнями, студентами, аспірантами та докторантами;
- виробничо-наукова практика за кордоном.
Міністерство освіти і науки України, АПН, а також заклади освіти всіх рівнів сприяють міжнародній мобільності учасників навчально-виховного процесу, розвивають підготовку фахівців для зарубіжних країн на компенсаційних засадах, створюють філії ВНЗ України, їхніх підготовчих факультетів і відділень за кордоном; забезпечують довгострокові відрядження фахівців ВНЗ України за кордон для педагогічної роботи на контрактних засадах; інтенсифікують роботу з випускниками ВНЗ України - громадянами іноземних держав; використовують їхній політичний та фінансовий вплив у країнах - постачальниках абітурієнтів для здобуття освіти в Україні, організовують для них курси підвищення кваліфікації в Україні; забезпечують конвертацію за кордоном документів про освіту, що видаються в Україні; проводять в Україні міжнародні конференції, симпозіуми і семінари, беруть участь у відповідних заходах за кордоном.
Реалізація зазначених завдань здійснюється такими шляхами:
- забезпечення державного протекціонізму здійснюваних заходів;
- розробка та реалізація державної програми підготовки та закріплення кваліфікованих кадрів для здійснення міжнародної співпраці у галузі освіти; забезпечення їх постійного навчання й підвищення кваліфікації;
- впровадження цільових інноваційних програм, які забезпечать розширення участі України у співпраці на міжнародному ринку освітніх послуг; залучення різних джерел фінансової та консультативної підтримки.
Українська освіта є відкритим соціальним інститутом. Вона використовує можливості тих міжнародних інституцій і організацій, які за родом своєї діяльності покликані залучати педагогів, дітей та молодь до формування соціальної компетентності й досвіду в сфері взаєморозуміння, толерантності, побудови спільного європейського дому, культурного різноманіття та водночас збереження власних культурних надбань і культурної спадщини.
Через такі організації, як Рада Європи, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та інші, шляхом участі у різних проектах українська система освіти не лише має отримувати додаткову інформацію щодо шляхів, засобів і методів поширення та поглиблення гуманітарної сфери, а й демонструвати власні здобутки і напрацювання, пошуки та знахідки.
Неприпустимими у сфері міжнародної освітньої співпраці є: ізоляція чи нерівноправний обмін; утвердження неуваги до вивчення і сприйняття зарубіжжя; розповсюдження теорій і поглядів зарубіжних авторів, спрямованих на руйнацію української державності, приниження національної гідності, особистості та загальнолюдських цінностей, а також пропаганда позанаукового знання.
Держава сприяє залученню додаткових ресурсів до створення максимально нових і потужних каналів інформаційного обміну з розвиненими країнами світу, розширенню інформаційної бази національної системи освіти, забезпеченню можливості використання світових банків інформації широким загалом освітян.
Очікувані результати [ на початок сторінки ]
Реалізація Доктрини забезпечить перехід до нової гуманістично-інноваційної філософії освіти, що виходить з її пріоритетності для розвитку України. Це забезпечить відчутне зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості, нації і народу, в результаті чого відбудуться потужні позитивні зміни у системі матеріального і духовного виробництва, структурі політичних відносин, побуті і культурі.
Зростуть самостійність і самодостатність особистості, її творча активність, що суттєво зміцнить демократичні основи громадянського суспільства, прискорить розвиток і духовно-моральну збалансованість ринкових відносин.
Зміцняться самосвідомість особистості, національний характер, національна гідність людини. Зросте авторитет української національної культури. Активізуються процеси національної самоідентифікації особистості. Істотно знизяться меншовартісні риси характеру, підвищиться громадянський авторитет індивідуальності, зміцниться статус українця у міжнародному соціокультурному середовищі.
Українська освіта стане конкурентоспроможною в європейському і світовому освітньому просторі, людина - захищеною, мобільною на ринку праці і в контексті особистісного духовно-світоглядного вибору.
Зростаючий освітній потенціал суспільства забезпечить впровадження нових і новітніх інформаційних технологій, що дасть змогу протягом наступних 10 - 15 років скоротити відставання у темпах розвитку, а з часом - суттєво наблизитись до рівня і способу організації життєдіяльності розвинутих країн світу.
Випереджаючий розвиток освіти, впроваджений на основі цієї Доктрини, забезпечить вихід України з нинішнього стану, всебічну модернізацію суспільства й держави, нації і народу, досягнення рівня життя, гідного людини.
|
|