Шановні колеги! Пролунав шкільний дзвоник, запросивши нас ще в одну мандрівку тривалістю в рік. Цей рік особливий. Він увійде в історію української педагогіки як рік, що дав старт 12-річній системі освіти. І успіх цього реформування багато в чому буде залежати від нас, учителів. У когось прочитав, що вчитель може більше, ніж президент. Парадокс? Але це правда. Бо вчитель стоїть ближче за всіх до дитячої /людської/ душі. І від того, якими виростуть сьогоднішні першокласники, залежить майбутнє незалежної України. Тому саме ми несемо відповідальність за це майбутнє.
Сьогодні наша освіта переживає період глобальних змін. Їх викликали нові тенденції в розвитку суспільства, коли в умовах науково-інформаційних технологій успіх будь-якої справи в результаті буде вирішувати ступінь розвитку особистості. Не розуміти цього означає жити вчорашнім днем, не думати про майбутнє. Будь-який рух і розвиток суспільства нерозривно пов’язані з розвитком особистості. Тому появу проекту Національної доктрини можна вважати вимогою часу, прагненням зорієнтувати розвиток нашої освіти на найближчу чверть століття. Не буду зупинятися на всіх її положеннях, поки це тільки проект, який, на мою думку, потребуватиме ще доповнень, особливо з питань навчання в початковій школі.
Але те, що червоною ниткою в Доктрині проходить завдання створення такої системи освіти, яка була б особистісне орієнтована, не може не викликати схвалення. Тобто створення такої системи освіти, в якій кожний, хто навчається, розраховував би на те, що до нього будуть ставитися не як до посереднього учня, а, перш за все, як до особистості.
Це не можливе без змін у стосунках, що склалися між учителем і учнем.
У педагогічній практиці сьогодення в системі “учитель — учень” функціонує суб’єктивно-об’єктна взаємодія. Учитель – суб’єкт, учень – об’єкт зусиль учителя.
Але ж виховний вплив обопільний: не лише вчитель виховує дитину, але й дитина /учень/ виховує вчителя.
Ми повинні сприймати таку схему: учитель – суб’єкт, учень – теж суб’єкт.
СУБ’ЄКТНО-ОБ’ЄКТНА СИСТЕМЕ як тип комунікації у системі “учитель — учень” – наріжний камінь особистісно-орієнтованої освіти.
Праця за суб’єктно-об’єктивною системою може привести до помилок навіть досвідченого вчителя. Виконуючи свої професійні обов’язки, беручи до уваги лише вимоги програми і не враховуючи психічний рівень учнів, маючи на увазі лише абстрактний об’єкт навчання, учитель може допуститися інтелектуального насильства. “... якщо вчитель вчасно не враховує психічний стан, реальні пізнавальні можливості, індивідуальні способи діяльності учнів, його професійні дії можуть бути розцінені як інтелектуальне насильство щодо школяра...”
У чому ж полягає суть навчальної діяльності? На що спрямована взаємодія педагога і учня? Що є її головною метою?
Ми завжди підкреслювали, що в центрі цієї діяльності є засвоєння наукових знань, розумовий розвиток, формування умінь і навичок. А в системі особистісно-розвивального навчання?
Звичайно ж, і засвоєння знань, формування умінь і навичок залишають в центрі уваги педагога. Але не головним в діяльності педагога.
“... взаємодія педагога і школяра спрямована на виховання людської особистості в процесі власне навчальної діяльності.., як на головній її меті. Всі інші мети: засвоєння системи наукових знань, формування умінь і навичок, розумовий розвиток мають бути підпорядкованими безпосередньо їй”.
В цивілізованих країнах світу в навчальному закладі навчають жити, бути особистістю, що набагато важче, ніж навчати знати, вміти.
Ми все більше переконуємося, що потрібно мати новий тип виміру роботи дитини. Кожен учень повинен відчути свою неповторність, свою красу. Я – людина.
Все це вимагатиме нового погляду на дитину. І як тут не згадати слова педагога – гуманіста Шалви Олександровича Амонашвілі: “Нам потрібен екологічний погляд на дитину, екологічний підхід до нього. Маю на увазі цілу проблематику створення чистого, нешкідливого дітям педагогічного процесу. Гарантом якого є життя дитини”.
Саме цьому, на мою думку, повинен підкорятися весь процес реформування системи навчання. І першими, хто піде шляхом до створення нової української школи, будемо ми, вчителі початкових класів.
У зв’язку з цим перед нами і особливо перед учителями перших класів постає завдання першими і вперше здійснити реформування змісту освіти через застосування нових програм навчання за новим підручником /з цього року застосовується варіативність програми й підручника, що дасть можливість самому вчителеві обирати, за якою навчальною програмою та яким навчально-методичним матеріалом за нею працювати, що також не можна не відзначити як позитивну зміну/. Не можна не відзначити й появу нових інтегрованих курсів “Основи здоров’я і фізична культура” та “Мистецтво”, а також навчального курсу “Я і Україна”.
Ці нововведення повинні бути спрямовані до головної мети – пробудити в кожній дитині бажання й уміння вчитися. Це дуже важливе, щоб у наші школи, класи діти йшли вчитися, а не для того, щоб їх учили.
Все це сприятиме вихованню особистості, що буде здатна до толерантного сприйняття світу, гармонійного, безконфліктовного співіснування в ньому, з чіткою громадянською позицією.
На завершення хотілося б навести чудові слова вчителя Наталії Диковченко.
Дитячі очі – чисті й щирі,
В них видно наміри й думки.
Вони, хоч чорні, сині, сірі,
Бувають радісні й сумні.
О вчителі! Благословляйте
Всіх учнів, що Господь Вам дав,
Все це серце дітям віддавайте,
Хто божу істину пізнав.
Дитячі очі – чисті й щирі.
Хай не торкнеться їх журба!
Починається новий навчальний рік. Перед нами і нашими учнями нові висоти на шляху до знань. Хочеться побажати всім нам віри у свої сили. Нехай нові рубежі не бентежать ані Вас, ані Ваших учнів. Ми в дорозі, а значить, ідемо до мети. Шановні колеги! Вітаю Вас з новим навчальним роком! У щасливу путь!