Твердо переконанi, що серед освiтян, всіх тих, хто здатен мислити в державних масштабах, турбуватися про майбутнє суспільства, зокрема про долю й призначення молодого покоління, якому вибудовувати це майбутнє й жити в ньому, не знайдеться людини, яка б не прийняла з прихільністю документ справді історичної ваги, що накреслює шляхи удосконалення освіти в нашій державі, — Національної доктрини розвитку освіти України у ХХI столітті. Впевнені: не лише в нашому педагогічному колективі відбулося її зацікавлено-щире обговорення; окремими, як на нашу думку слушним зауваженнями з цього приводу, хочемо поділитися.
Нашу вагу привернуло вже те, якою продуманою є сама композиція документа, як тісно, випливаючи один з одного, трактуються чергові її розділи, врешті-решт, як чітко через усі ці розділи проходять основоположні принципи, пріоритети, мета розвитку освіти.
Гідно насамперед те, що автори доктрини підкреслюють саме національний характер освіти на основі досягнень світової освітянської думки й втілення та розвитку в життя української ідеї. Оце і справді є пріоритетним завданням, адже впродовж багатьох десятиріч ми були українською нацією лише на папері та в лозунгах, проголошуваних під час великих свят. Тому так важко нині просувається мовна політика в Україні, тому забули й відкинули почасти повагу до народних традицій.
Відрадно читати про те, що в документі передбачено однаковий доступ до якісної освіти кожного без винятку громадянина України, зокрема акцентовано увагу на задоволенні “широкого діапазону індивідуальних освітніх потреб кожної людини відповідно до її здібностей, а також цільових груп за соціальними, національними та територіальними чинниками”. Нарешті, зазначено що пріоритетною є якість освіти, чому мають сприяти й бути цьому підпорядковані, як то й повинно бути в цивілізованому суспільстві, матеріальні, фінансові (стоять на першому місці, бо саме в цьому освіта найбільше потерпає, адже ж на голому ентузіазмі, як кажуть, далеко не заїдеш), кадрові й науково-методичні ресурси суспільства, державна політика в галузі освіти.
Головний об’єкт освіти – людина, тому, хоча й читаєш у доктрині загальновідомі положення про те, як має здійснюватися однаковий доступ дитини до освіти у всіх вікових підрозділах, відчуваеш чітку продуманість, збалансованість і взаємозалежність цих положень від найвідоміших, уже апробованих в освіті, до тих, що були в стадії експерименту та інноваційних.
Цілком умотивано після цього вміщено в розділ “Неперервність освіти – освіта впродовж життя”.
Особливо близьким для нас є розділ “Освіта і наука”,: працюємо ж бо в навчальному закладі нового типу, який, починаючи з 7 класу основної школи і в політехнічному ліцеї уже готує учнів не лише до свідомого вибору майбутньої професії, а й турбується про майбутніх науковців, свідченням чого є серйозна постійна увага щодо цієї проблеми з боку адміністрації, наявність власної МАН, широке представництво вихованців і їх успішна участь (призові місця й заохочення) в різнорівневих предметних олімпіадах – аж до Міжнародних, — плідна робота в різногалузевих підрозділах МАН, успішні захисти науково-дослідницьких робіт, участь у роботі молодіжних конференцій і форумів, два з яких відбулися на базі нашого закладу, навчання в обласній очно-заочній школі “Ерудит" і т.п.
Тому із зацікавленням читали й обговорювали та приймали до серця і як рушій до дій, подальшої праці в цьому напрямку рядки, які декларують основні напрямки для реалізації цього провідного принципу державної освітньої політики.
Сподіваємося на втілення в життя й модернізованих методів управління освітою, найгуманнішим й найправомірнішим з яких, безумовно, є “впровадження нової етики управління – партнерський, рівноправний стиль відносин, відмова від декларативного спілкування та дріб’язкової опіки”, “націленість на допоміжний випереджувальний контроль, підвищення його компетентності, зміщення акцентів на кінцевий результат”. Віримо, що таке управління створюватиме атмосферу довіри й доброзичливості, взаємодопомоги та взаємозацікавленості, а не кампанії, під час якої виникають стресові ситуації, перенапруга, що тільки шкодять справі навчання та виховання.
Справжнім бальзамом на наші душі лягли рядки про фінансування освіти, яке визначається пріоритетним напрямом державних видатків, зокрема пункту, де йдеться про “створення сучасної системи оплати праці в освіті на основі визнання особливого статусу вчителя і викладача” та про те, що “обсяг фінансування освіти і науки має задовольнити потреби суспільства і особистості в якісній освіті”.
Прихильне ставлення в розділі “педагогічні та науково-педагогічні кадри” викликає намір розробити і вдосконалити нормативно-правову базу професійної діяльності вчителя (педагогічного працівника) та його захисту, розробити і впровадити державні стандарти педагогічної освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, створити нове покоління навчально-методичної літератури, вдосконалити систему морального стимулювання професійного росту педагогів і науковців.
Турботу про матеріальне забезпечення вчителя ми вже певною мірою відчуваємо: якби ж то цілком виправдані напрямки соціального забезпечення учасників освітнього процесу були найближчим часом упроваджені в життя всі бех винятку, тоді, можливо б, відчулося вповні й підвищення заробітньої платні.
Особливо тепло сприйняли ми положення доктрини, через які проходить думка про здоров’я людини, зокрема про те, що сприяти цьому повинна освітянська робота на всіх рівнях освіти, яка має пропагувати здоровий спосіб життя та культуру поведінки особистості, надання принципового значення розвитку фізичної культури й спорту як одному з головних принципів організації навчально-виховного процесу.
Сподіваємося на забезпечення підручниками, посібниками та обладнанням, інвентарем та створенням належних умов для здійснення цієї стратегічної лінії.
З гуманістичних позицій і по-державному намічається здійснення мовної стратегії в освіті, а саме на право й можливість для особистості володіння державною, рідною й кількома іноземними мовами. Безумовно, в цьому питанні особливе місце належатиме насамперед пропаганді й дійовому підходу до вивчення державної мови, яка має бути обов’язковою для кожного громадянина України на ділі, а не лише на папері.
Що ж до інформаційних технологій в освіті, то це питання, на нашу думку, нині має особливе значення. Хотілося б тільки, щоб ці загальні положення були конкретизовані відповідно до об’єктивних умов навчальних закладів, а в плани заходів були закладені реальні терміни їх виконання.
Цікавими та притягуючими й відносно новими, незвичними поки що, але такими, яким безумовно, належить майбутнє, є зумовлені потребами супільства й сформульовані в доктрині напрямки й особливості інтеграції освіти України в міжнародний освітній простір.
Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті – проект, який має бути уточнений, удосконалений. І це закономірно.
Усвідомлюємо, що головне завдання, яке випливає з Національної доктрини, — вдосконалення й приведення системи освіти в Україні до потреб часу, інтересів громадянина, розвиток людської особистості, гідний вхід і динамічний прогрес нашої країни на рівні європейської та світової цивілізацій.
Хочеться вірити (адже повороту вже не бути!), що найближчим часом будуть розроблені й запропоновані освітянам та всім зацікавленим в успішному просуванні освітницької роботи в країні конкретні завдання й визначено об’єктивні терміни їх виконання. Напевне своє слово скаже с цього приводу і Всеукраїнський з’їзд освітян, який очікуємо з величезним нетерпінням і сподіваннями на краще.
Педагогічний колектив навчально-виховного комплексу м.Курахове
Тема експериментальної роботи – конструювання навчально-виховного процесу в умовах безперервної освіти у навчально-виховному комплексі повного циклу в зв’язку з соціальним замовленням засновника (Курахівської ТЕС).
Фундаментальна, всебічна підготовка, яку дістають учні в стінах навчально-виховного комплексу завдяки встановленню інтелектуальних зв’язків з вищою школою, розробці спільно з базовим вузом загальних методичних прийомів, допомагає абсолютно всім випускникам продовжувати навчання в різногалузевих вищих учбових закладах України (Харківській юридичній академії, Одеській академії харчової промисловості, Донецькому комерційному інституті, Інституті внутрішніх справ м.Донецька, Медичному університеті, Інституті підприємництва, Донецькому Національному університеті) і досить швидко адаптаватися не лише в нових умовах, але і в нових для них способах здобуття знань.